У датській літературі початку XIX ст. широке поширення одержав романтизм. Його реакційно-містичне крило не висунуло жодної значної фігури, але прогресивно-патріотична лінія датського романтизму була представлена кількома яскравими талантами. Головою прогресивної течії був Адам Еленшлегер (1779-1850), творець поем і трагедій, що воскрешає легендарні часи скандинавського минулого. Найбільш значний твір Еленшлегера – драматична казка у віршах «Аладін або чарівна лампа» (1805 р.). Спираючись на мотиви східної казки, Еленшлегер прославляє поезію і фантазію, висловлюючи цим своє неприйняття фальшивої і черствої буржуазної цивілізації.
З романтизмом пов’язана і творчість видатного датського письменника-казкаря Ганса Крістіана Андерсена (1805-1875). Виходець із низів, Андерсен з дитинства захопився театром, а потім присвятив себе літературі. Він був автором роману «Імпровізатор» (1835 р.) – яскравого твору в романтичному дусі, але справжню цінність в його спадщині представляють чудові казки. Створюючи їх, письменник спирався на датський фольклор, античні перекази, на власні враження від поїздок по півдню Європи і Сходу. Найширше в його казках відбилася життя сучасної йому Данії.
Казки Андерсена засновані на своєрідному переплетенні реального і фантастичного, в них міститься життєва мудрість, вони будуються на простих і цікавих сюжетах.
Все це робить їх улюбленим читанням дітей в усьому світі. Андерсен прославляє чесність, героїзм, самопожертву, висміює міщанське марнославство, дурість і себелюбство, черствість і низькопоклонство. У Андерсена є казки, в яких він зовсім відмовляється від фантастики і реалістично змальовує життя бідняків в капіталістичному місті. Казки Андерсена пройняті ясною вірою в перемогу добра над злими силами і належать до числа найвидатніших творів світової літератури.
Найоригінальнішим шведським поетом розглянутого періоду був Есайас Тегнер (1782-1846), автор романтичної поеми «Аксель» (1822 р.), присвяченої епохи Карла XII, і «Саги про Фрітьофа» (1820-1825 рр..), заснованої на давньоісландських сказаннях про Фрітьофа Сміливо. Тегнер переробляє це сказання в романтичному дусі і майстерно сплітає героїчні подвиги і зображення легендарних напівфантастичних подій зі справжніми історичними подіями. Творчість Тегнера сприяла утвердженню національної своєрідності шведської літератури, розвитку її мови.
Великий норвезький драматург Генрік Ібсен (1828-1906) вступив у літературу в 50-ті роки XIX ст. У перший період своєї творчості Ібсен створює ряд романтичних драм, заснованих на норвезькій народній творчості і норвезькій історії, прославляючи в них героїку національного історичного минулого. З його п’єс 60-х років найбільш значні – драматичні поеми «Бранд» (1866 р.) і «Пер Гюнт» (1867 р.). У них Ібсен піднімає свій голос проти убогості міщансько-буржуазної дійсності. Поет вдається в цей час до символіки і умовних форм мистецтва. Надалі Ібсен здійснив поворот до реалізму.
Данець Бертель Торвальдсен (1768-1844) був єдиним з скандинавських художників цього періоду, чиє ім’я набуло тоді світову популярність. Пішовши по стопах італійського скульптора Канови (і прожив майже все життя в Італії), Торвальдсен став найбільш послідовним представником строго нормативного класицизму, безпристрасно холодного, відчуженого від життя. Його скульптури вражали сучасників закінченою технічною майстерністю. Найбільш живим в його спадщині виявилося те, що носило в собі менше претензійності і більше ліричного натхнення, наприклад, рельєфи «Ніч» і «День», статуя «Пастушок».