Античність

Слово “античний” походить від латинського слова “давній”.
Античним світом вчені називають групу рабовласницьких держав (тобто таких, значну частину населення яких складали раби).
Це – перш за все міста-держави, що були створені грецькими племенами, а ще Рим, союз рабовласницьких держав Італії – країни, що склалися у 1 тисячолітті до нашої ери на узбережжі Середиземного моря.
Ось про них ми й поведемо зараз мову.
Але спочатку згадаємо Геродота – людину, без якої наша розповідь про історію світу була б неповною.
Чому? А ось почитайте.

Геродот

Річ у тому, що історія стародавнього світу відома нам з небагатьох літописних джерел, серед яких особливо виділяються літописи Геродота, якого вдячні нащадки назвали “батьком історії”.
Геродот був греком.
Він народився у містечку Галікарнас, де, до речі, знаходилося ще одне з чудес світу, третє за рахунком, про яке розповідається у цій книжці – так званий Галікарнаський мавзолей, що, за легендою, був побудований Артемісією на честь свого чоловіка Мавсола.
Щоправда, не такою вже й доброю людиною був отой цар Мавсол, щоб йому будувати пам’ятника.
Напроти, була це жорстока людина. “Ні один пастир світу – так написав про нього Геродот – не вмів так стригти своє стадо” (тобто гнітити підвласні йому народи).
Мавсол обклав населення величезною кількістю податків, причому, найрізноманітніших.
Наприклад, існував навіть податок на волосся, який повинні були сплачувати всі, хто мав на голові хоча б якісь ознаки волосся.
Але, як кажуть, любов зла.
Артемісія – дружина Мавсола – дуже кохала свого чоловіка, ось і побудувала вона після його смерті (у 352 році до нашої ери) цю чудову споруду – оцей самий Галікарнаський мавзолей, що проіснував майже дві тисячі років, а саме до 1522 року вже нашої ери.
Що ж стосується Геродота, додамо, що він багато мандрував, побувавши зокрема у Персії, Єгипті, Сірії, Палестині, Вавілоні та Північному Причорномор’ї.
Записуючи все, що бачив, він спирався при цьому і на твори інших мандрівників, більшість з яких, на жаль, до нас не дійшли, а також розповіді очевидців і найдавніші перекази, що надало йому можливість через деякий час скласти свій, власний труд під назвою “Історія в десяти книгах”.
Багато цікавої і корисної інформації містилося у його “Історії”.
Так, наприклад, Геродот розповідав про цікавий спосіб лікування, який йому довелося побачити у Месопотамії.
Коли хворого не вдавалося урятувати або лікар не міг знайти засобу його лікування, пацієнта виносили на ринкову площу, і перехожі надавали йому поради про те, як же йому лікуватися.
При чому мовчки мимо пройти вони просто не мали права – це було заборонено.
До речі, знаменитим Геродот став завдяки Олімпійським іграм, які проводилися кожні чотири роки і були дуже важливою подією у житті Давньої Греції.
Саме там він прочитав декілька глав зі своєї книги, що викликало величезне захоплення серед слухачів, які й рознесли пізніше вість про такого чудового автора та його твір.
Завдяки “Історії” Геродота нам відомо і про сім чудес світу, до яких давні греки відносили вже нами згадувані єгипетські піраміди, сади Семіраміди та Галікарнаський мавзолей, а також статую Зевса Олімпійського, храм Афродіти Ефеської, Олександрійський маяк і статую Колосса Родоського, про які наша розповідь – далі.

Афіни

Але спочатку декілька слів про країну, де народилася більшість з отих “чудес”.
Її називали Еллада – саме так звучить грецька назва країни Греція.
У 8-6 століттях до нашої ери тут сформувалися так звані поліси (міста-держави), наймогутнішими серед яких були Афіни і Спарта.
Ось про ці міста ми вам зараз і розповімо.
Але спочатку про Афіни.
У 7 столітті до нашої ери це місто вступило у пору розквіту.
Багаточисленними реформами була закріплена перемога демократії над аристократією (щоправда, демократія Греції була рабовласницькою, тобто у суспільному житті могли брати участь лише вільні громадяни).
Афіни стали головним містом центральної Греції і основним центром афінської культури. Тут народилося мистецтво театра, вперше були записані грецькі поеми.
У першій половині 5 століття до нашої ери Афіни очолили боротьбу грецьких міст з персами.
Це була боротьба за свободу і незалежність греків, але крім того, ще й боротьба різних форм суспільного ладу: грецької демократії і східної деспотії.
За півсторіччя війни був організований морський союз двохсот грецьких міст-полісів (тобто вільних міст) на чолі з Афінами, влада якої швидко зростала, і дуже скоро морський союз перетворився на міцну Афінську державу.
Особливого розквіту Афіни досягли під керівництвом першого стратега країни Перікла (444-429 рр. до н.е.), ідеал життя якого був виражений його власними словами: “Нам подобається прекрасне, що пов’язане з простотою і мудрість без розніженості”.
На схилі афінського Акрополя у знаменитому на той час театрі Діоніса йшли п’єси відомих давньогрецьких авторів – трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда, комедії Аристофана, що виховували у греків почуття гідності, благородства та незалежності духу.
Раз на чотири роки священною дорогою від Афін до Акрополя тягнулася процесія з дарами Афіні, богині війни і перемоги, мудрості і знань, мистецтв та ремесел.
Розпочиналися так звані Панафінейські свята на честь Афіни – заступниці міста.
Виникла інтелектуальна еліта – люди мистецтва і науки, філософи, відомі політичні діячі того часу, що своїми творами і самим своїм життям вчили, якою повинна стати людина: фізично і морально прекрасною, гармонійно розвинутою – саме тому культуру та мистецтво давньої Греції, що стала взірцем для наслідування, нащадки назвуть класичною, або класикою (від латинського слова classicus – зразковий, первоклассний).
Але, на жаль, ніщо на цьому світі не триває вічно.
Тривале суперництво та нескінченні взаємні інтриги між Афінами і Спартою – іншим грецьким містом, що почало у той час набирати силу, привели до прямого їх зіткнення та офіційній війні, що продовжувалася з 431 по 404 рік до нашої ери.
Пелопонезька війна, як назвали її нащадки, повтягувала у свою орбіту всі грецькі міста і дуже послабила їх.
Цією обставиною скористалися спочатку Персія, а слідом за нею і Македонія, що швидко на той час підіймалася.
І дуже скоро нова англомакедонська коаліція (об’єднання), на чолі з Афінами зазнала жорстоку поразку від військ македонського царя Пилипа ІІ, лівим флангом якого, до речі, вміло командував його син Олександр, відомий в історії як Олександр Македонський.

Cпарта

Спарта (Лакедемон) – давньогрецька держава і місто на півострові Пелопоннес – разом з Афінами була наймогутнішою країною Давньої Греції.
Про створення Спарти давньогрецькі міфи розповідають так.
Жив собі колись на світі відомий міфічний герой – Геракл, пращури якого були з міста Мікени, що розташовувалося на півострові південної Греції – Пелопонесі.
Геракл мав надзвичайну силу, тому й заробив собі славу найвеличнішого багатиря. Він здійснив багато подвигів, серед яких найвідоміші…
Втім, про це якось іншим разом, добре? Адже ж книжка наша не про міфи, а про історію. Може, й на жаль, тому що міфи – це дуже цікава тема…
Ну от. Після смерті Геракла, розповідають міфи, його нащадки – так звані Геракліди (тобто нащадки Геракла) – захопили той самий Пелопонес, де жили колись пращури Геракла.
Саме вони й побудували Спарту.
Так стверджує легенда.
Насправді ж це місто було побудовано наприкінці 2 тисячоліття до нашої ери племенем дорійців, які захопили півостров, зробивши місцеве ахейське населення рабами (їх називали ілотами).
Дорійці побудували декілька поселень, головним серед яких і стало місто Спарта.
Так виникла Спарта – місто-держава – та її мешканці – спартанці.
Верховною владою у країні володіла так звана апелла – збори всіх громадян. Але правив Спартою цар, який також був судією, головнокомандуючим та верховним жрецом.
Спартанці були найкращими у Греції воїнами.
Ще з раннього дитинства спартанські хлопчаки привчалися до життя воїна. У 7 років їх забирали у спеціальні табори, де вони жили невеличкими загонами, спали на підстилках з очерету, їли убогу і невибагливу їжу.
Найбільша увага приділялася розвитку сили, витривалості, хоробрості, вмінню підкорятися та наказувати.
Називалося це “спартанським вихованням”.
Привчали хлопчаків також чітко і коротко розмовляти – лаконічно (від назви Лаконіка – частини Спартанської держави).
Дівчат виховували в сім’ї, але їх також обов’язково фізично розвивали.
З 20 років юнаки розпочинали військову службу, яка продовжувалася до 60 років.
Тільки вдача на військовій службі могла прославити спартанця, тому кожен спартанець мріяв потрапити у загін так званих трьохсот, що у битві завжди сражався поруч із царем.
Спартанське військо було єдиним професійним військом у всієї Греції, тому що спартанці не займалися нічим, крім війни.
Після греко-перських війн, у яких Афіни та Спарта боролися проти персів разом, відношення між цими найсильнішими містами-державами Греції зіпсувалися.
Сталося це тому, що Спарта почала побоюватися зростаючої могутності Афін.
А до того ж, у цих країнах були зовсім різні форми правління: у Афінах була демократія, в той час як на чолі у Спарті була так звана олігархія (тобто керувала нею купка багатіїв на чолі з царем).
От і виникла Пелопонеська війна (431-404 роки до нашої ери) – найбільша війна за всю історію Давньої Греції, що велася між двома союзами грецьких полісів: так званим Делоським, який очолювали Афіни, та Пелопонеським на чолі зі Спартою.
Внаслідок цієї війни у 404 році Афіни,що були обложені із суші і моря, капітулювали (здалися).
За умовами договору, що був підписаний між Афінами і Спартою, Делоський союз розпускався, а весь свій флот Афін передавався Спарті (крім 12 сторожових кораблів).
Таким чином, Спарта визнавалася головною державою у грецькому світі.
Пелопонеська війна дуже послабила Грецію, чим і скористувалися спочатку Персія, а потім Македонія.
Втім, про це ми вам вже трохи розповідали.

Троя

Якщо ми вже згадуємо міста Еллади, то давайте коротко згадаємо ще одну історію, яку переповів у своїй всесвітньовідомій поемі “Іліада” давньогрецький поет Гомер.
Історія ця – про місто Трою (Іліон), яке розташовувалося на північному заході Малої Азії (теріторія нинішньої Турції).
У 3000-2500 роках до нашої ери це була добре укріплена фортеця з товстими, до трьох метрів, стінами.
Мешканці Трої займалися скотарством та землеробством, вміли вони також й виплавляти мідь.
І ось одного разу, а саме, у 1260 році до нашої ери, виникла отут війна.
Розпочалася вона, як розповідає Гомер, через те, що троянський царевич Паріс за допомогою богині краси та кохання Афродіти викрав дружину спартанського царя Олену Прекрасну.
Цар Менелай, розсердившись за це на Паріса (та його, безумовно, можна зрозуміти), зібрав усі грецькі війська, переправився через Егейське море, яке їх розділяло, й осадив Трою.
Так і розпочалася ця війна, яка одержала назву Троянської.
Десять років безуспішно греки намагалися узяти Трою, але аж ніяк їм це не вдавалося зробити.
І ось одного разу цар невеличкого острівка Ітака на ім’я Одисей запропонував грекам невеличку таку собі “військову” хитрість – зробити величезну фігуру дерев’яного коня, сховати туди цілий загін солдат, а самим відпливсти від острова, начебто назавжди..
Так греки і зробили.
На що троянці, побачивши, що греки нарешті залишили острів, вийшли з фортеці і спокійно втягли фігуру коня у місто.
Вночі грецькі солдати, що ховалися всередині, вийшли назовні і відкрили грецьким військам міські ворота.
Так і закінчилася ця десятирічна війна, яку описав у своїй поемі Гомер.
Довгий час люди думали, що історія ця – лише вигадка.
Але в 1879 відомий вчений Генріх Шліман знайшов залишки Трої, розкопки якої показали, що близько 1260 року до нашої ери місто й дійсно витримало тривалу облогу і було зруйновано.
З тих пір і існує у мові людей вираз “троянський кінь”. Так кажуть, коли одна людина іншій дарує щось таке, що може її загубити.

Зевс Олімпійський

Релігія греків виникла десь наприкінці 2-го – на початку 1-го тисячоліття до нашої ери.
Греки були язичниками, тобто поклонялися багатьом богам, на чолі яких, на їх думку, стояв Зевс.
А у саму релігію їх було закладене те, що взагалі було для них характерно: у основі всього перш за все бачити людину.
Тому й боги давньогрецьких міфів своїми вчинками і поведінкою дуже нагадують людей. Звичайних людей, які кохають, ненавидять одне одного, б’ються, сваряться…
Греки вважали, що боги живуть на височенній, покритій вічними снігами горі Олімп, розташованій у Північній Греції, поруч з якою знаходилося місто Олімпія.
Тому зрозуміло, що Олімпії було просто не обійтися без храму Зевса – головного божества греків. І храм такий з’явився, разом зі статуєю, яку виліпив відомий на той час скульптор Фідій.
Існує легенда, що коли Фідій завершив свою роботу, він підійшов до статуї і запитав:
– Ти довольний, Зевсе?
У відповідь пролунав грім, і підлога у ніг статуї тріснула.
Зевс був дуже задоволений.
Храм був головною святинею Олімпії. А, може, й всієї Греції. Недарма ж її самі греки вибрали як одне з чудес світу.
Цікаво, що коли греки вибирали храм для присвоєння йому цього титулу одного з семи чудес світу, вони перебрали багато варіантів. Але, вибравши Олімпію і її храм, вони запам’ятали тільки саму статую, що знаходилася усередині.
Доля цієї титулованої скульптури була трагічною.
Значно пізніше, коли Греція вже знаходилася у складі Римської імперії, візантійські імператори перевезли статую Зевса у місто Костянтинополь.
Вони, хоча й були християнами, все ж не посміли підняти руку на Зевса.
Але за це, як стверджують християни, бог Ісус Христос “покарав” неправовірних імператорів.
У 5 столітті нашої ери палац імператора Феодосія, де стояла статуя, згорів. І від Зевса, що зроблений був з дерева, залишилося тільки декілька обвугленних кісткових пластинок, а ще блискітки розплавленого золота.
Так загинуло ще одно чудо світу.

Храм Артеміди і Герострат

Герострат був звичайною людиною, але дуже хотів прославитися, тому й спалив храм Артеміди Ефеської – ще одне з чудес світу, п’яте за рахунком.
Ефес на той час був одним з найкрупніших міст Греції.
Храми, присвячені Артеміді, будувалися тут багаторазово, але всі вони гинули внаслідок землетрусів.
Тому й надумав знаменитий на той час архитектор Херсифрон побудувати храм на болоті.
М’яка болотиста почва, розсудив він, захистить храм під час землетрусу. А щоб під своїм тяжінням він не загруз у землю, був виритий котлован, заповнений сумішшю деревного вугілля та вовна – своєрідною подушкою у декілька метрів.
Ця подушка й дійсно зберігла храм.
Але не цей, а інший – той, що був побудований замість цього, який спалив Герострат.
Герострата стратили. А для того, щоб його ім’я не зберіглося у історії, ефесці ухвалили всім забути його ім’я, таким чином покаравши забуттям людину, яка мріяла про бессмертну славу.
Так і вийшло, що Герострата тепер знають всі.
Адже скоро Еладою пішли чутки про те, яку дивовижну страту винайшли ефесці для людини, що спалила храм.
“Ви чули? Ні, ви чули? – казали один одному греки – Невже нічого не чули? Його тепер назавжди забудуть! Назавжди, уявляєте?.. До речі, як же його звали? Герострат, здається?”
Ось так і вийшло, що ім’я Герострата увійшло у історію.
А замість спаленого у вогні храму через деякий час був побудований інший – точна копія того, що загинув.
Саме цей храм і був визнаний одним з чудес світу.

Олімпійські ігри

До речі, саме у місті Олімпія, про яке ми вам щойно розповіли, виникли та проходили й перші Олімпійські ігри.
Були вони на той час не простими спортивними змаганнями (як ми це розуміємо зараз), а найважливішим релігійним обрядом, що присвячувався Зевсу Олімпійському.
Найперші Олімпійські ігри відбулися у 776 році до нашої ери.
Спочатку в них брали участь лише місцеві жителі. Але вже з 30-их ігор почали з’їжджатися мешканці з усієї Греції.
Варвари (тобто представники підкорених народів) могли бути присутніми на іграх лише як глядачі.
Замужнім жінкам, до речі, за винятком жриць богині Деметри, заборонялося з’являтися на святі під страхом смерті.
Дата проведення ігор визначалася особливою комісією. Про це всі грецькі держави сповіщалися спеціальними послами – спондофорами.
З цього моменту розпочиналася екехерія – священне перемир’я, що тривало два місяці (апполоній та парфеній за грецьким календарем), коли всі військові дії повністю припинялися.
Область Еліда (де й знаходилося місто Олімпія) ставала “священною зоною світу”, у яку ніхто не мав права вступати зі зброєю.
Випадки порушення екехерії були дуже рідкі і наказувалися накладенням штрафу або забороною брати участь у Іграх, що для греків тих часів було досить суворим покаранням.
Спортсмени та їх тренери з’їжджалися у Олимпію за місяць до початку Ігор. Самі ж ігри у 5 столітті до нашої ери тривали 5 днів.
Перемога у Олімпійськії іграх для давніх греків була дуже важливою подією. Ім’я, що урочисто оголошувалося на Олімпійських іграх, ставало відомим всьому грекомовному світові.
Рік же проведення чергової Олімпіади часто називався його ім’ям.
Крім того, імена переможця-олімпіоніка та його батька, а також назва батьківщини переможця висікалися на мармурових плитах, що виставлялися у Олимпії для загального огляду.
А починаючи з 60-ої Олімпіади на їх честь почали навіть установлювати статуї.
Давні греки вважали перемогу знаком прихильності бога Зевса до цієї людини, тому на своїй батьківщині переможець-олімпіонік інколи навіть вважався божеством.
З 720 року до нашої ери атлети, що раніше виступали у набедрених пов’язках, почали змагалися оголеними.
У Олімпію з’їжджалися художники та поети. З 50-ої Олімпіади затвердився звичай читати на Олімпійських іграх літературні твори та вірші.
На рубежі 4-3 століть до нашої ери історик Тимей Сіцілійський запропонував вести літочислення згідно з часом проведенням Олімпіад.
Таким чином, кожні чотири роки почали називати окремою назвою, розмічаючи час від однієї ігри до іншої (Олімпійські ігри проходили кожні чотири роки).
Але у 2 столітті до нашої ери Олімпійські ігри почали втрачувати своє значення і згодом знову перетворилися у подію місцевого значення.
А майже через три століття – у 394 році вже нашої ери – декретом римського імператора Феодосія I Великого Олімпійські ігри як “поганська” дія були заборонені.
Знову відновилися Олімпійські ігри лише у квітні 1896 року у Афінах.
Саме там відбулася перша Олімпіада, що поклала початок сучасному олімпійському руху.

Олександр Македонський

Олександр Македонський (356-323 до н. е.) народився у той саме день, коли Герострат спалив храм Артеміди Ефеської.
Це був час, коли внаслідок Пелопонеської війни Греція знаходилася у порі міжусобиць та роз’єднаності, тим часом як у північно-західній її частині виникала і набирала швидких темпів розвитку нова могутня держава – Македонія.
Саме тут, у Македонії, й народився Олександр.
Син царя Пилипа II та цариці Олімпіади, Олександр отримав прекрасну для свого часу освіту – адже його вихователем з 13 років був відомий грецький філософ Аристотель.
Вже в юні роки він виявив себе як чудовий полководець – у 338 році до нашої ери його особиста участь у битві під Херонеї багато в чому вирішила перемогу македонян над греками.
Після загадкового вбивства царя Пилипа ІІ у червні 336 році до нашої ери 20-річній Олександр став царем Македонії.
Головною задачею молодого царя стала підготовка до війни з Персією.
У спадщину від батька Македонський одержав найсильнішу армію Давньої Греції. Але він розумів, що для повної перемоги над персами навіть такої армії недостатньо, тому створив об’єднане греко-македонське військо.
І у 333 році до нашої ери Олександр Македонський вперше переміг персидську армію на чолі з царем Персії Дарієм III.
Потім Олександр захопив місто Тир і продовжив похід вже у напрямку до Єгипту.
Населення країн, що були поневолені персами, сприймало македонців як визволителів.
Для зберігання стійкої влади в захоплених землях Олександр оголосив себе сином єгипетського бога Аммона, ставши таким чином у очах єгиптян законним їх правителем (фараоном).
Македонський переселяв у скорені ним країни греків та македонян, що також зміцнювало його владу. Для переселенців Олександр спеціально засновував нові міста – такі, наприклад, як місто Олександрія, про яке мова піде далі.
Потім Олександр захопив Месопотамію.
Дарій III, зібравши всі свої сили, спробував ще раз зупинити Олександра, але 1 жовтня 331 року до нашої ери він був остаточно розгромлений у битві при Гавгамелах, біг на схід Персії і там незабаром був вбитий.
Олександр наказав поховати останнього перського владику, а сам оголосив себе “царем Азії”.
Пізніше, захопивши ще деякі країни Середньої Азії та Індію, Олександр мав намір іти далі, але у знесиленій армії почалися бунти, і Македонський був змушений повернутися додому.
Так за досить невеликий час Македонський зумів перемогти Персидську імперію, Сірію, Фінікію, Індію та Єгипет і створити могутню імперію.
Але імперія Македонського проіснувала недовго. Мріючи про нові походи та завоювання, Олександр Македонський почав будувати новий флот, збираючись об’їхати навкруги Аравії і підкорити країни Заходу.
Але влітку 323 року до нашої ери, у віці 33 років, захворів малярією і помер.
Пістрява ж держава його була поділена між колишніми воєначальниками Македонського.
Ці країни проіснували ще близько 300-х років, після чого були завойовані Римом.

Фароський маяк

Столиця величезної держави, яку створив один з спадкоємців Олександра Македонського – Птолемей, з населенням біля кількасот чоловік, Олександрія була одним з найвеличніших міст того часу.
Заснована вона була, як стверджують історики, самим Олександром Македонським у 332 році до нашої ери.
Цар Птолемей та його нащадки сприяли розвитку науки, мистецтва і літератури.
Вони створили так званий мусейон”, що у перекладі означає “установа, що присвячена музам” (саме від цієї назви й народилася пізніше інша, знайома зараз всім нам назва – “музей”).
Тут була і школа, і технічний центр, і академія для наук, і гуртожиток для вчених.
Була в ньому і величезна бібліотека, користуватися якою, до речі, могли як мешканці Олександрії, так і гості з інших міст чи країн.
Бібліотека розташовувалася у одному з найкращих районів Олександрії і була найбільшою на той час у світі.
Так, наприклад, на початок 1 століття до нашої ери загальна кількість свитків, що зберігалася у Олександрійській бібліотеці, складала 7000 екземплярів (це приблизно 200-300 тисяч нинішніх наших томів – навіть на сьогоднішній день не будь-яка велика бібліотека може дозволити собі таку розкіш).
На пошуки нових книг Птолемей відправляв своїх представників у всі країни світу.
Керівникам же кораблів, які заходили у Олександрію, він пропонував привозити книги, які потім купувалися для бібліотеки. Всі рукописи проглядав фюлак – головний хранитель бібліотеки.
І все ж, найбільшої уваги заслуговував, безумовно, Фароський маяк – ще одне споруда, яку греки відносили до семи чудес світу.
Гавань, де розкинулася Олександрія, була дуже жвавою, але водночас дуже незручною і небезпечною.
Ніл ніс велику кількість ілу, серед каменів на мілководді не так вже й легко було пропливсти.
Тому й встановлений був тут у 280 році до нашої ери маяк, що сягав у висоту сто тридцять п’ять метрів, а у основі мав квадрат зі стороною тридцять метрів.
Побудований за п’ять років, Фароський маяк довгий час слугував людям, допомагаючи мореплавцям.
Він використовувався одночасно і як маяк, і як фортеця з великом гарнізоном, і як спостережницький пункт – адже з вершини його можна було побачити вражі кораблі задовго до їх з’явлення.
І лише з падінням Римської імперії припинив він світити.
Завалилася верхня башта, але довго ще стояли стіни нижнього поверху, поки у 14 столітті нашої ери й вони не зруйнувався від землетрусу.
Пізніше руїни старого маяка були вбудовані у турецьку фортецю.

Колосе Родоський

А зараз ми розповімо про останнє з чудес світу – статую, що носить назву Колосе Родоський.
Дванадцять років будувалася ця величезна статуя. А виникла ідея її створення у мешканців невеличкого островка Родос у 304 році до нашої ери на честь перемоги над ворогом.
Сталося так, що син одного з спадкоємців держави Олександра Македонського – володаря Передньої Азії та Сірії Деметрія Поліоркета спробував захопити цей острів.
Але доля посміялася над ним – не вдалося Деметрію виконати це. Навіть облогові машини (останнє слово тодішньої техніки) не допомогли.
І, кинувши одну з них – гелеополіду, облогову башту з таранами та перекидними містками – завойовники залишили острів.
Ось з приводу цієї події й вирішили мешканці острова побудувати величезну статую бога сонця Геліоса – захисника Родоса.
Адже, вірили родосці, саме він допоміг їм перемогти ворога.
Гроші знайшлися завдяки вже згаданій гелеополіді, яку родосці продали заїжджим купцям за триста талантів – величезну на той час суму.
І на одержані гроші побудували статую, поголос про яку швидко поширився по всьому античному світу.
Але не довго стояв блискучий бог.
Не пройшло й піввіку після завершення його будівництва, як сильний землетрус змусив великого бога пасти на коліна, що виявилися найбільш його уразливим місцем.
Незважаючи на всі спроби родосців, так і не зміг більше піднятися з колін бронзовий Геліос.
Так і пролежав він тисячу років, поки не був проданий у 977 році якомусь купцю.
Що з ним сталося далі, ніхто не знає.