Давній Схід

Слово “цивілізація” виникло від латинського слова “civilis” – громадянський, державний. І має воно таке значення – “рівень культури та розвитку країни або народу”.
Звичайно, у кожній країні свій рівень цивілізації.
Представники одних народів легко спілкуються між собою за допомогою Інтернета (про який, до речі, ми дещо вам трохи пізніше розповімо), інші й досі не знають, що таке писемність (наприклад, деякі племена, що й зараз живуть у Африці).
Взагалі ж, цивілізація виникла не одночасно. Знадобилося багато тисяч років, поки людство, як кажуть вчені, у процесі свого еволюційного розвитку чогось почало досягати.

Ось про деякі найбільш цікаві подробиці цього процесу (з нашої точки зору) й піде мова у цій главі.
Але перед тим розповімо Вам трохи про територію, на якій виникли ці перші держави.
Це – Давній Схід. Саме тут зародилися вперше наукові знання, з’явилася писемність, досягли досить таки високого рівня архітектура та інші види мистецтва.
Втім, назва “Схід” з’явилася пізніше часу, про який ми вам зараз розповідаємо – так давні римляни назвали всю східну частину своєї величезної території.
А після цього, ще через деякий час, ця назва закріпилася за країнами Східного Середиземномор’я, поширюючись також на території, що знаходилися ще далі на схід.
За три тисячі років до нашої ери, коли майже всю Європу вкривали непрохідні ліси та болота, а мешканці її займалися мисливством та рибальством, в країнах Сходу вже на сотні кілометрів простягалися оброблені поля і сади, що перетиналися розробленими місцевими вченими водними каналами.
Тут вже були великі міста з величезними храмами та палацами, з баштами, звідки жреці вели свої спостереження за небесними світилами Тут були шумні ринки, квартали ремісників, де ліпили та випалювали посуд, виготовляли витончені прикраси.
Між містами ж пролягали жваві караванні дороги.
Вчені давнього Сходу вже добре знали, як рухаються п’ять видимих планет Сонячної системи і навіть вміли провіщати такі явища, як затемнення Сонця та Місяця.
Тут працювали вправні лікарі. Вже існували писемність та науки, з’явилася математика та її складові – арифметика, геометрія.
Вже тоді стали ділити час на роки і місяці, а у деяких країнах навіть на тижні, доби і хвилини.
Політичний устрій держав давнього Сходу був своєрідним.
В основному, це були деспотії (від грецького слова “деспотія” -необмежена влада), тобто цар вважався богом або рівнявся до нього, а влада його нічим не обмежувалася.
Царю належала вся земля і вода в країні, якою він правив, і слово його було законом для всіх.
Більш сильні держави розорювали і підкоряли більш слабкі, підкоряючись ще більш сильнішим.
Історія людства невпинно рухалася вперед…
Ну що ж, підемо далі і ми.

“Глиняні книги” шумерів

Найдавнішою світовою цивілізацією вчені вважають Месопотамію, яка виникла приблизно сім тисяч років тому на родючих землях в долині між ріками Тигр і Євфрат (зараз там знаходиться держава Ірак).
Серед народів, що населяли Месопотамію, були шумери – народ “чорноголових”, як вони самі себе називали.
Обличчя шумерів були круглої форми, очі великі, а ніс – великий і прямий. Самі ж були бритоголовими; не мали ані вус, ані борід.
У центрі кожного міста шумери будували храм богу або богіні, що захищали це місто. Шумери поклонялися сотням богів та богінь, вірячи, що все на світі залежить від них.
Разом з тим шумери були чудовими математиками і астрономами. Вони винайшли колесо, створили перший у світі календар і систему законодавства, поділили годину на 60 хвилин.
Але найбільшим винаходом шумерів стала розробка писемності і клінопису, найдавнішої системи письма, де замість слів використовувалися символи у вигляді кліноподібних штрихів.
Навчитися клінопису було нелегко, на це витрачалося багато років.
У ті далекі часи писали не на папері, як зараз, а на глині. Спочатку писали очеретяною паличкою, а пізніше, з винаходом металла -металевими гвіздками.
Перші “глиняні книги” були створені наприкінці 4– початку 3 тисячоліття до нашої ери.
За формою та розмірами ці книги між собою дуже відрізнялися. Серед них могли бути плоскі, випуклі, квадратні, з гострими кутами. Одні книги робилися невеличкими, навіть мініатюрними – до 2-6 сантиметрів і навіть менше; інші великими – до 45 сантиметрів.
Напис на мініатюрних табличках видавлювався спеціальними печатками та циліндрами.
Якщо табличка готувалася для передачі у архіф, канцелярію або бібліотеку, то її обпалювали у спеціальних печах і вже після того передавали за призначенням.

Бібліотека асірійського царя Ашшурбанапала

Грамотні люди – писці – у ті часи потрібні були всюди. Найчастіше вони працювали у храмах, архівах, бібліотеках та у канцеляріях правителів і царів. Відношення до них було дуже шанобливим.
Про це розповідають папіруси – давні тексти, наприклад, оцей, що зберігається зараз у Британському музеї:
“…О, якби ж то я міг змусити тебе покохати книги більше, аніж свою мати, якби ж то я міг показати красу їх перед тобою.
Краще це за всіх інших посад… Коли він (писець) ще дитина, вже вітають його…
Дивись, немає посади, де б не було керівника, крім посади писця, бо він і (є) сам керівник.”
Книги, що створювали писці, зберігалися у бібліотеках та архівах. Зібранням книг займалися в усіх країнах Давнього Сходу: і в Шумері, і у Вавілоні, і у Асірії.
Таким відомим збирачем книг був і цар Асірії Ашшурбаніпал, який жив у 7 столітті до нашої ери.
Це була освічена людина, що знала клінопис, володіла декількома мовами та неабияким літературним талантом, була чудовим будівником і архітектором, непоганим астрономом і прекрасним математиком.
Вивчав також цар і державні справи.
“Я – підкреслював Ашшурбаніпал, – осяг мудрість Набу (вавілонського бога мудрості, якого дуже шанували в Асірії), все мистецтво жреців, засвоїв знання всіх майстрів, скільки їх є”.
У Ніневії – столиці Асірії, Ашшурбанапал створив величезну на той час бібліотеку, що містила у собі більше, аніж ЗО тисяч глиняних табличек. Тут були зібрання міфів, літературних творів, магічних формул, молитов, математичних та медичних текстів, географічних та ботанічних словників.
З того часу зберіглося багато чудових “глиняних книг”. Розшифровані і перекладені на сучасні мови, вони стали надбанням людей.
Дещо з написаного у цих книгах пізніше було, звичайно, забуто. Але дещо використовується нами і сьогодні. Наприклад, деякі з афорізмів, що належать давньому асірійському мудрецю Ахікару Премудрому, що жив декілька тисяч років тому.
Не вірите? Тоді прочитайте ось цей: “За добро відплатиться добром. Той, хто копає яму, сам в неї і провалиться.”
Згадали? Ну ось.

Фінікійська азбука

Найперше письмо виникло у шумерів. А ось алфавіт придумали фінікійці, за що їм, як кажуть, велика наша подяка.
До того часу людей, які б могли писати, було небагато – адже і клінопис, й ієрогліфічне письмо, яким користувалися єгиптяни і деякі інші народи, були дуже складними.
Тому й вирішили фінікійці, які постійно вели торгові записи, створити свій алфавіт, легкий і зручний.
Вирішили – і зробили. Тепер кожен знак – буква алфавіту – став позначати один звук, і для того, щоб прочитати слово, достатньо було бачити його кістяк, що складався з основних букв.
Втім, мав фінікійський алфавіт і свої недоліки. Головну роль у мові фінікійців відігравали приголосні, тому й всі букви цього алфавіту виявилися приголосними. До того ж, писали фінікійці справа наліво, як пишуть і зараз в арабських країнах.
Саме тому давні греки, вже трохи пізніше, вирішили створити власний алфавіт, розробивши його на базі фінікійського, що ще пізніше ліг у основу латинського, і який у свою чергу став згодом основою і для всіх інших західних мов.
Від того алфавіту, до речі – мається на увазі грецького – пішов і наш алфавіт – український, або абетка (від перших двох літер українського алфавіту – “а” і “бе”), що утворена була болгарськими місіонерами Кирилом та Мефодієм на основі слов’янської азбуки, що мала на той час назву кирилиця.
Але було це, звичайно, значно пізніше.
Що ж стосується Фінікії, то додамо ми ще лише ось що.
Фінікійці були торгівцями і вправними морехідцями. Жили вони уздовж східного узбережжя Середиземного моря (де зараз знаходяться країни Сірія, Ливан та Ізраїль).
Саме тут вони й заснували свої міста – Тир, головний свій морський порт і Сідон, що довгий час були квітучими центрами фінікійської торгівлі.

Єгипетські піраміди

Наступна країна, у яку ми зараз з вами завітаємо – стародавній Єгипет. Саме тут були створені піраміди – гигантські усипальниці фараонів (царів Єгипту), що їх пізніше греки визнали одним з семи чудес світу.
І єдине, до речі, з отих чудес, що залишилося і до наших днів.
Перша на світі піраміда з’явилася п’ять тисяч років тому, за часів фараона Джосера. Створив її архітектор на ім’я Амінхотеп.
До цього часу у Єгипті майже не будувалося кам’яних будівель. Житлові приміщення споруджувалися з дерева, очерету або глини, а палаци та мастаби – поховальні споруди у вигляді сірникової коробки – з цегли.
І ось Імхотеп побудував оригінальну конструкцію з каменю – на традиційну мастабу, щоправда, небачених раніше розмірів, поставив іншу, розміром меншу, на неї – ще меншу, і так шість мастаб, одна на одній.
Крім того, вперше навкруги усипальниці фараона Імхотеп розмістив інші споруди із каменю.
Так виникла перша у світі піраміда – гробниця фараона Джосера, яку той, як і годилося справжньому фараонові, розпочав будувати собі ще за життя.
Ось з цієї пори і почали єгиптяни будувати храми, піраміди, обеліски і статуї з міцного каменю – на віки, як то кажуть, чого, втім, не можна було б сказати про житлові приміщення, які (навіть палаці для фараонів) ще довго робили з дерева або цегли.
І знаєте, чому?
Все дуже просто.
Давні єгиптяни вважали, начебто земне життя тимчасове і на нього не варто витрачати ані сил, ані часу. Головна ж частина життя відбувається в “вічності” – після смерті.
Згідно з цим “заупокійним” культом й будувалися храми-гробниці та піраміди – своєрідні будинки “останнього притулку фараонів на землі”.
Але для того, щоб досягти “вічного блаженства”, треба було знати безліч різноманітних магічних заклинань, що спеціально тоді складалися як для фараонів (так звані “Тексти пірамід”), так і для знатних та багатих людей (“Тексти саркофагів”).
На основі цих молитов і заклинань у 2 тисячолітті до нашої ери був навіть складена ціла збірка – “Книга мертвих”, користуючись якою будь-який багатий небіжчик (безумовно, якщо в нього на це вистачало грошей – а були це, повірте, чималенькі гроші!) міг легко перебороти всі перешкоди на шляху до вічного життя.
А було їх на цьому шляху дуже і дуже багато.
Наприкінці ж чекало його останнє випробування – зважування терезами, на одній чашці яких знаходилося серце небіжчика, на іншій – фігурка богині Правди.
Зважували серце.
Якщо людина на землі вела праведний образ життя, серце її важило стільки ж, скільки й статуетка. Якщо ж ні – вага серця перевищувала вагу фігурки Правди.
Виправданого покійного відправляли у загробний “рай”, грішника ж з’їдало чудовисько – лев з головою крокодила.
Але годі про це. Закінчимо свою розповідь про піраміди.
Найбільш відомі з них – гиганські усипальниці єгипетських фараонів Хуфу (Хеопса) та Хафрі (Хефрена), вік яких наближається до п’яти тисяч років.
За твердженням давньогрецького вченого Геродота, про якого ми вам ще розповімо, піраміду Хеопса будували двадцять років, і зайнято на будівництво було одночасно сто тисяч чоловік.
Раби замінювалися кожні три місяці, і скільки їх залишалося після того у живих – невідомо.
Незважаючи на вік, ще донедавна піраміда Хеопса була найбільшою спорудою на Землі.
І лише у 1889 році вона віддала свою першість Ейфелевій башті у Парижі.

Вавілон

Місто Вавілон (від Баб-Ілі – “брама бога”) піднеслося у 19 столітті до нашої ери.
Було воно розташоване на лівому березі ріки Євфрат, де схрещувалися торгові шляхи.
Царі Вавілону вміло використали вигідне географічне становище і об’єднали під своєю владою країни Міжріччя.
Об’єднання це завершилося у середині 18 століття до нашої ери, коли царем Вавілону став Хаммурапі, що виявив себе як мудрий політик.
Використавши суперечки і зіткнення сусідніх міст-держав, Хаммурапі створив міцну державу. Він видав і ввів у дію нове зведення законів.
“Я- Хаммурапі, пастир… що накопичив багатство і достаток…
володар чотирьох сторін світу…
Я – Хаммурапі, цар справедливості, якому Шамаш (бог сонця і правосуддя) дарував правду!
Мої слова чудові, мої діяння не мають рівних!..” – так було заявлено у цьому своді.
Треба сказати, що за мірками того часу Хаммурапі й справді можна вважати справедливим царем. Наведено лише один приклад.
У ту епоху була дуже поширена так звана боргова кабала, згідно з якою людина, що не могла сплатити свій борг, мусила ставати заручником (рабом) свого кредитора або ж віддавати у кабалу іншого члена сім’ї.
Так ось, Хаммурапі дещо обмежив дії кредиторів, заборонивши їм погано поводитися з боржниками і по завершенні трьох років, незважаючи на розмір боргу, відпускати їх на волю (у випадку смерті раба, до речі, внаслідок побоїв або поганого ставлення страчували члена сім’ї кредитора).
Втім, раби залишалися і далі у повній залежності від хазяїна.
Їх можна було продати або передати спадкоємцям. Якщо раба хотіли за щось покарати, його не вбивали – що б не позбавити працездатності, йому просто наносили якесь каліцтво.
Наприклад, відрізали вухо.
На знак протесту раби часто тікали від своїх хазяїв, але їх ловили, а тих, хто приховував раба, страчували.
Найчастіше ж рабами ставали військовополонені, яких ставало все більше і більше.
Ось такий був він, Вавілон, про який, до речі, згадується у Біблії – священній книзі християн. Пам’ятаєте цю біблійну історію?
Начебто сталося так, що зібралися одного разу люди і вирішили:
“Побудуємо собі місто і башту висотою до неба, перш ніж розсіємося по всій землі”.
І, бажаючи себе прославити, люди ревно взялися за будівництво.
Але бог цього не хотів.
Подивився він на місто і башту, яку будували люди і сказав:
“Ось, один народ, і одна мова, і ось що вони почали робити… зійдемо ж і змішаємо їх мови так, щоб один не розумів іншого”.
І змішав бог людські мови так, що й перестали люди розуміти одне одного.
Так, за твердженням Біблії, виникли різні мови.
Чи все так це було, ми не знаємо. Але вчені стверджують, що причина тут ось у чому полягає.
Мова виникла як потреба і засіб спілкування людей. А оскільки на той час, коли мова розвивалася, різні народи і племена далеченько одне від одного знаходилися, й виникла у кожного народу своя власна мова.
Втім, не наша це справа – з’ясовувати, як було це насправді. Наше завдання значно скромніше – розповідати історії про історію, що ми й намагаємося робити.
Наприклад, оцю історію – про сади.

Сади Семіраміди

Сади Семіраміди, які побудував для своєї коханої жінки, мідійської принцеси, інший вавілонський цар – Навуходоносер, що правив тут з 604 по 562 рік до нашої ери, пізніше греки також віднесуть до семи чудес світу.
Сади були чотирьохярусними. Своди ярусів спиралися на колони висотою двадцять п’ять метрів.
Платформи ярусів, складені з пласких кам’яних плит, були укриті шаром очерету, залитого асфальтом і вкритого листами свинцю для того, щоб вода не потрапляла у нижній ярус.
Зверху свинцю був насипаний шар землі, достатній для того, щоб могли рости великі дерева.
Яруси, підіймаючися уступами, з’єднувалися між собою широкими пологими сходами, викладеними кольоровою плиткою.
Біля двохсот років над стометровими стінами Вавілону, настільки широкими, що на них могли роз’їхатися дві колісниці, піднімалася ця зелена шапка дерев саду Семіраміди.
Здалеку навіть здавалося, начебто висіли вони у повітрі.
А потім була повінь, завалилися кам’яні колони, обвалилися платформи і сходи.
Так загинуло друге за часом “світове чудо” – висячі сади Семіраміди.
Занепад же самого Вавілонського царства розпочався з 539 року до нашої ери, коли Вавілон вперше завоював персидський цар Кір.
Потім були Олександр Македонський, Селевкіди, Аршакіди, Сасаніди і нарешті араби-мусульмани, які поставили останню крапку у історії цієї однієї з найбагатющих країн свого часу.

Велика Китайська стіна

Третє століття до нашої ери. Войовнича династия Цинь перемагає інші і об’єднує під своєю владою всю країну.
Володар царства Цинь Ін Чжен (відомий в історії за ім’ям Цинь ши Хуанді, що перекладається як “перший цинський імператор”) оголошує себе імператором.
Це – рік 221-й до нашої ери.
Імператор Ши Хуанді був блискучим, але безжальним полководцем та політиком, який спалював книги і вбивав вчених, чиї ідеї не збігалися з його власними.
Він реформував уряд, стандартизував грошову систему, а також систему мір і вісів. Спорудив мережу доріг і водних каналів.
Для захисту Китаю від набігів гуннів, скотоводів-кочовиків, імператор почав будувати Велику Китайську стіну.
Гунни були войовничим племенем, що торгувало зі своїми сусідами-китайцями, але водночас й часто здійснювало набіги, грабуюючи та знищуючи населення.
Гунни, як і інші кочовики того часу, ще не вміли штурмувати міста (це вміння з’явиться у них пізніше, коли їх нащадки та родичі рушать на захід, підкорюючи азіатські, російські і європейські князівства та держави).
Тому й будували володарі китайських царств, ще починаючи з 4 століття до нашої ери, кріпосні стіни поблизу перевалів та традиційних шляхів, якими звичайно і потрапляли кочовики у Китай.
Але така грандіозна стіна уздовж всієї північного кордону будувалася вперше.
За переказами, на будівництві працювало більше 2 мільйонів чоловік – воїнів, землепашців, військовополонених.
Стіна, довжина якої на сьогоднішній день складає 5 тисяч кілометрів, висотою 10 метрів і до 9 метрів шириною, достатньою для того, щоб нею змогла проїхати колісниця, будувалася у майже безлюдній теріторії із складним, суворим кліматом.
Багаті хліборобські райони було далеко, провіант підвозити було нелегко.
Будівничі вмирали від надсильної праці, поганого харчування, епидемій та жорстоких покарань.
Втрата у людях була така велика, що імператор, як пізніше скажуть історики, “обплутал країну мережею законів”.
Якщо порушувала закон одна людина, в рабство потрапляло десять сімей. За малу провину люди позбавлялися волі, їх забирали у окремі табори, відправляючи на будівництво стіни.
Так і росла стіна. Кожного дня вмирали тисячі, десятки тисяч людей, але на їх місце приходили інші.
Але у 205 році до нашої ери Ши Хуанді помер, а через чотири роки після його смерті у одному з таборів розпочалося повстання, яке очолили бідняки Чень Шен і У Гуан.
Повстання підтримали у інших таборах, і скоро вся країна була охоплена повстанням. Імперія Цинь загинула, не проіснувавши навіть піввіку.
Але будівництво Великої Китайської стіни на цьому не зупинилося. У наступні роки вона ще неодноразово добудовувалася. Навкруги попередніх стін та башт возводилися нові, міцніші кам’яні укріплення.
Але стіна, на жаль, так і не виконала ролі, заради якої створювалася.
Проходили крізь неї і отряди алтайських тюрок у 7 столітті, і монголи у 8 столітті. І навіть коли імператори так званої династії Мін нарешті остаточно завершили її будівництво, впевнені, що ось тепер обійти її буде аж ніяк неможливо, з’явилися маньчжури, які легко пройшли крізь неї і, скориставшися розвалом імператорської армії, захопили Пекін.
Відбулося це, щоправда, через піввіку після остаточного завершення її будівництва.

Долина Інду

А зараз – коротенька інформація про так звану цивілізацію долини Інда, найвища могутність якої випадає десь на 2500 роки до нашої ери.
Виникла вона у третьому тисячолітті до нашої ери, на берегах ріки Інд (теріторія нинішнього Пакистану)
Була вона ще величнішою, аніж шумерська або давньоєгипетська. Населення двох найбільших її міст – Хараппи та Мохенджо-Даро – складало приблизно 40 тисяч чоловік.
Але десь на початку другого тисячоліття ця міцна цивілізація почала приходити у занепад (припускають, що причиною цього стала жахлива повінь ріки Ніл, яка змінила своє річище, внаслідок чого родючі землі, які обробляли мешканці долини Інд, висохли).